Україна у світовій політиці – сучасна ситуація із проекцією на майбутнє

Ситуація, що розгортається в Україні і навколо неї протягом останніх двох років, стала одним із головних питань світової політики. Точніше, саме таке враження створює постійна увага світових ЗМІ. Однак, лише максимально об’єктивне визначення координат України у світовій геополітиці дасть можливість говорити про сучасний стан і наші перспективи.

Будьмо відвертими: із часу проголошення незалежності відбувалася постійна маргіналізація місця України у світовій політиці – в першу чергу із огляду на тотальну деіндустріалізацію та, як наслідок, закріплення нашої держави в ролі напів-периферії у міжнародному поділі праці, із подальшою деградацією до рівня периферії. Зрозуміло, що у таких умовах роль нашої держави у регіональному балансі сил, а отже, опосередковано у світовій геополітиці, продовжувала зменшуватися. Пояснення цього криється у провальній моделі політичної і економічної організації незалежної України, яку свідомо обрала наша еліта: вона не дозволила мобілізувати необхідні матеріальні, людські і технологічні ресурси для якісної трансформації по типу країн ЦСЄ. Більше того, вона виявилася іще і недовговічною: спочатку світова економічна криза 2008-2009 років продемонструвала нежиттєздатність її економічної складової, а Революція Гідності – політичної. Інакше кажучи, Україна ввійшла у теперішнє десятиліття у стані глибокої кризи державотворення, яка створила для РФ «вікно можливостей» для агресії. Тобто окупацію Криму і війну на Донбасі слід, в тому числі, сприймати як зовнішній вияв кризи державотворення в Україні, а не лише як наслідок кризи регіональної і глобальної системи безпеки, як у нас часто зображується агресія РФ – адже міжнародне середовище, як найбільш конкурентне, дуже часто виступає своєрідним лакмусовим папірцем ситуації всередині держави.

Потрібно брати до уваги і той факт, що повернення України у зв’язку із агресією РФ на порядок денний світової політики автоматично відносить її до так званого «негативного порядку денного» (negative agenda) – тобто низки інших конфліктів і протиріч, якими перенасичена сьогоднішня система міжнародних відносин. Тим самим Україна змушена боротися за увагу і ресурси Заходу на фоні інших гострих проблем сучасного світу, особливо зважаючи на той факт, що у погіршенні міжнародно-політичних позицій наша держава значною мірою винна сама. Тим не менше перспективи тієї чи іншої держави у світовій політиці визначаються саме її потенціалом для реалізації проектів «позитивного порядку денного»(positive agenda) – до яких, серед іншого, можна віднести проблеми виходу на новий технологічний уклад, розробку і впровадження якісно нової моделі економічного розвитку, яка б мінімізувала негативний вплив на навколишнє середовище. У цих питаннях Україна, на жаль, нічого не може запропонувати світу. Як наслідок, на сьогодні наша держава опинилася у ситуації, коли говорити доводиться не про те, яке місце вона займає у світовій політиці, а про те, чи займатиме вона його узагалі(sic!) у найближчому майбутньому при збереженні негативних тенденцій у внутрішньодержавному будівництві, які лише загострює агресія РФ.

Але уже сьогодні спостерігається певна позитивна динаміка, яка може закласти основи для якісно нового позиціонування України у світовій політиці у найближчому майбутньому. Перш за все це стосується відмови від політики балансування між США і країнами ЄС, із одного боку, та РФ, із іншого, яку практикувала наша еліта до останнього часу, із метою отримання якомога більших дивідендів як від однієї, так і від іншої сторони. Закріплення у нормативних документах безальтернативності євроатлантичної і європейської інтеграції України є визнанням того, що лише активні зусилля із метою приєднання до НАТО і ЄС повернуть нашу державу на курс модернізації, припинять негативну динаміку внутрішньодержавних процесів і маргіналізацію у світовій політиці. Тобто питання не просто у залученні країн Заходу для зменшення силових асиметрій у відносинах із РФ, як це відбувається зараз, − такі кроки зовнішньополітичного балансування дадуть лише тактичне полегшення. У стратегічному ж плані питання зводиться до проведення внутрішньодержавних реформ відповідно до стандартів НАТО і ЄС, іншими словами до нарощення власного силового потенціалу.

Головною ж небезпекою у процесі відновлення позицій України у світовій політиці є неспроможність або небажання реалізувати задекларований курс реформ. У сфері внутрішньої політики це обернеться соціальною нестабільністю, що унеможливить проведення послідовної зовнішньої політики. А ось у царині міжнародних відносин затягування чи торпедування внутрішньодержавних перетворень може обернутися черговою втомою від України у країн Заходу. Це, у свою чергу, може призвести до формування нового неформального консенсусу у питанні України між США і країнами ЄС, із одного боку, та РФ, із іншого, − зрозуміло що це відбуватиметься за рахунок національних інтересів нашої держави. Іншими словами готовність країн Заходу іти на конфронтацію із РФ із метою підтримки демократії в Україні буде прямо пропорційною успішності внутрішньодержавних перетворень. Уже сьогодні низка країн ЄС, серед них і ФРН, намагаються перестрахуватися на фоні невизначеності ситуації в Україні − чи не найкращий приклад це підписання юридично зобов’язуючого меморандуму щодо спорудження «Північного потоку 2». В той же самий час американські політологи, на превеликий жаль, знову повертаються до розробки сценаріїв гіпотетичного перетворення України на нейтральну державу.

На мою думку, народ України у процесі Революції Гідності чітко окреслив головну проблему, яка чинить найбільший вплив у питанні позиції нашої держави у світовій політиці сьогодні та в майбутньому. Це проблема еліт, які не асоціюють своє майбутнє із державою, де формуються їх статки. Сучасний стан розвитку технологій дозволяє багатьом елітам країн напів-периферії швидко перевести накопичені гроші закордон, а потім, у випадку краху держави, втекти із країни на власних літаках. Така політика уже привела нас на межу катастрофи.

Це дозволяє говорити про те, що питання формування якісно нової державницької еліти є чи не найголовнішим завданням задля спочатку збереження місця України у світовій політиці, а потім відновлення позицій, які співвідносні потенціалу нашої держави. Саме така еліта буде визначальною у реалізації нової моделі державного будівництва, адже як не парадоксально це звучить, місце тієї чи іншої держави у світовій політиці, а також її перспективи, визначаються значною мірою тими процесами, які відбуваються всередині.

Текст виступу на круглому столі – http://www.ngoprogress.com/?page_id=951

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s