Від моделі апокаліпсису до моделі майбутнього – теорія і практика відносин у трикутнику ЄС-Україна-РФ

Нинішня криза архітектури безпеки у Європі, головним проявом якої є війна РФ проти України, є основною антитезою домінуючим до цього концепціям щодо оптимальної моделі для взаємодії у геополітичному трикутнику ЄС-Україна-РФ на основі збереження так званої «сірої зони» у Новій Східній Європі. Тобто не може іти мови про повернення до status quo ante bellum, коли в європейській частині колишнього СРСР зберігалася низка країн(серед них центральне місце займає Україна), які не належали ні до Європейського ні до Євразійського інтеграційних проектів. Власне саме наявність цього простору із невизначеним майбутнім статусом зробила імперський реванш РФ можливими, зберігши місце для проектування імперських амбіцій Кремля – тобто це і є модель апокаліпсису, яка довела свою повну недієздатність. Рішення ж російського керівництва у лютому 2014 року перевести латентне політико-дипломатичне протистояння щодо зовнішньополітичної орієнтації України у активну військову площину є чи не найкращим свідченням небажанням шукати взаємовигідний компроміс із ЄС і Україною. Кремль вирішив за допомогою війни, що є виключно інструментом нав’язування своєї волі опоненту, а не пошуку компромісу, вирішити відповідно до своїх інтересів українське питання. Тому можна стверджувати, що уже на початку 2014 року можливостей для пошуку взаємовигідного компромісу щодо формату відносин у трикутнику ЄС-Україна-РФ не було − війна стала лише виявом цього стану речей. Тепер же в умовах збройного протистояння між Україною і РФ важко узагалі уявити собі таке рішення українського питання, яке б одночасно задовольняло інтереси Брюсселя, Києва і Москви. Тому можна говорити про остаточне утвердження логіки «гри із нульовою сумою» щодо українського питання.

Це не означає однак, що неможливо спочатку проаналізувати  певні теоретичні моделі, які б могли бути використані у процесі прогнозування майбутнього формату трьохсторонніх відносин. Після перемоги Революції Гідності, коли стало зрозуміло, що Кремль не збирається примиритися із новим станом речей у Києві, а на Заході почали виникати об’єктивні побоювання щодо наступних кроків РФ, деякі західні політики і політологи виступили із планом «фінляндизації» України. Їх аргументація спиралася на той об’єктивний факт, що у найближчій перспективі Україна не зможе стати ні членом ЄС, ні НАТО, – проти чого власне виступає РФ. Тому Кремлю, на переконання західних аналітиків, нічого побоюватися, а Захід має лише переконати у цьому своїх російських колег. Однак така схема не сподобалася російському керівництву, яке хотіло б мати реальні, а не просто словесні гарантії щодо недопущення можливої європейської і євроатлантичної інтеграції України. І таку гарантію у Кремлі вбачали у федералізації України, коли б окремі регіони мали б право вето у питаннях зовнішньополітичної орієнтації усієї країни. Реалізувати такий план РФ планувала через проект «Новоросія». Швидке і безкровне захоплення Криму лише укріпило в Росії впевненість у правильності своєї стратегії, а також посилило переконання, що із такою самою легкістю вдасться поставити під контроль увесь південний-схід України, а потім нав’язати Києву конституційну реформу щодо федералізації із усіма відповідними наслідками. Однак проект «Новоросія» так і не вдалося реалізувати, окрім хіба що створення псевдодерджавних утворень як ЛНР і ДНР, економічне утримання яких на сьогодні РФ намагається перекласти на плечі України.

Також РФ може отримати письмові гарантії щодо недопущення європейської і євроатлантичної інтеграції України, як того вимагає прес-секретар Президента РФ Дмитро Пєсков, шляхом перетворення України на нейтральну державу. Однак ця модель гарно виглядає у теорії, а ось практична її реалізація пов’язана із низкою ризиків. Головним із них є необхідність підписання міжнародної угоди, щось на зразок відповідної угоди по Австрії 1955 року, у якій усі зацікавлені сторони визнали б нейтралітет України і зобов’язалися його не порушувати. Серед підписантів обов’язково у такому разі має бути і Росія. Внаслідок цього виникає низка проблем. Перш за все виникне питання Криму і його статусу, який буде дуже важко врегулювати. Але навіть не це питання стане головним у можливій угоді про нейтралітет. Після агресії РФ проти України, коли Кремль своїми діями порушив низку міжнародних багатосторонніх і двохсторонніх договорів у тому числі Статут ООН, Заключний Акт НБСЄ/ОБСЄ, Будапештський меморандум і Велику угоду 1997 року, рівень довіри до відповідних зобов’язань, які візьме на себе РФ є близьким до нуля. Іншими словами на сьогодні у офіційного Києва немає гарантії, що РФ буде дотримуватися узятих на себе зобов’язань у зв’язку із можливим перетворенням України на нейтральну державу. Тобто Україна може отримати Будапештський меморандум №2 замість реального документа, який гарантуватиме їй безпеку. Так само на сьогодні підписання такого типу документу, як угода про нейтралітет, буде сприйматися українським народом як здача національних інтересів, що може мати фатальні наслідки для внутрішньої стабільності у державі. Згоду ж ЄС на такого типу документ світ, із великою імовірністю, розцінюватиме як Мюнхенську змову XXI століття, що сприятиме падінню міжнародного іміджу єдиної Європи і фактично сприятиме легітимізації агресії РФ. Це відбудеться внаслідок того, що угода про нейтралітет сприятиме невиправданому обмеженню законного права України вільно обирати зовнішньополітичний вектор руху і інтеграції на чому до цього постійно наполягали США і ЄС. Так само не виключено, що можлива угода про нейтралітет буде розглядатися багатьма у Європі як своєрідна індульгенція, яка дозволить відмінити режим санкцій і повернутися у відносинах із РФ до схеми «business as usual». В той же самий час Україна, яка перебуває зараз на непростій стадії внутрішнього реформування, буде залишена за такого сценарію сам на сам із РФ з усіма відповідними негативними наслідками.

Як бачимо РФ відмовилася від формату фінляндизації України іще у лютому 2014 року, вірячи у швидку перемогу проекту «Новоросія» і федералізацію України. В той же час війна розпочата проти України для реалізації вищезазначеного проекту зробила модель нейтралітету політично неможливою для офіційних Брюсселю і Києва. Однак це не означає неможливість знайти прийнятну модель щодо побудови відносин у геополітичному трикутнику ЄС-Україна-РФ в умовах війни. При цьому починати необхідно із короткого аналізу інтересів Кремля у цьому конфлікті, що дасть можливість краще зрозуміти усю гостроту кризи.

Перш за все запеклу опозицію і протидію Росією Угоді про Асоціацію та ЗВТ між Україною і ЄС не можна пояснити просто наявністю альтернативного Євразійського інтеграційного проекту. На сьогодні технологічний потенціал і модель управління, що панують у РФ, не дозволяють повністю реалізувати потенціал такої країни як Україна через створення інтеграційних структур. Той факт, що головним торгівельним партнером РФ давно уже є ЄС(більше 50% експорту), в той час як на країни Митного Союзі приходиться лише 7% торгівлі, чітко демонструє відсутність реальної бази для глибокої якісної інтеграції на просторах пострадянського простору. Однак це тим не менш не робить Євразійську інтеграцію ірраціональною. В основі прагнень РФ знову відновити контроль над пострадянським простором є бажання у наступному етапі вийти на переговори із ЄС щодо створення певного інтеграційного обєднання від Лісабону до Владивостоку. Саме тому можливо і не були насправді лицемірством ідеї Володимира Путіна, що європейська і євразійська інтеграція не суперечать одна одній, викладені у статті 2011 року у газеті «Известия» щодо нового формату інтеграції на просторах колишнього СРСР. Більше того нинішній керівник РФ також писав про необхідність формування єдиної великої Європи у майбутньому. Однак для Кремля критично важливим є той факт, що створення великої Європи має відбутися по формулі «у Брюссель через Москву» − іншими словами спочатку повне відновлення домінування над пострадянським простором, а потім уже переговори із Брюсселем. Таку логіку Кремля можна пояснити тим фактом, що перед початком переговорів про Велику Європу від Лісабона до Владивостока, РФ має отримати критичну масу для ведення переговорів із ЄС на рівних, а отже і рівного статусу у майбутньому інтеграційному об’єднанні. Ось чому Кремль так агресивно веде себе у питанні зовнішньополітичного вибору України. Не маючи реального ні наукового, ні управлінського потенціалу для Євразійської інтеграції за участю України, РФ реалізує щодо офіційного Києва стратегію заборони і обмеження доступу(політичний аналог військової концепції anti-access/anti-denial) інших можливих претендентів на реалізацію інтеграційних проектів. Тому як бачимо гра не зосереджується навколо України, а насправді ведеться за питання майбутнього простру колишнього СРСР загалом і РФ зокрема. При цьому Україна є так званим game changer у цьому питанні. Звичайно можна говорити про штучність цієї концепції, однак якщо згадати, що РФ на сьогодні перебуває перед початком глибокої системної кризи від якої її тільки може врятувати в черговий раз доступ до новітніх європейських технологій і моделей управління, то тоді усе видається не таким уже і штучним і надуманим. Іншого виходу окрім інтеграції із ЄС у РФ немає. У випадку можливого партнерства із КНР на Росію чекає лише роль сировинного придатку. І це дуже гарно розуміють у Кремлі, а тому із таким азартом і ризиком продовжують війну, тим самим зберігаючи за собою важелі впливу на Україну, не випускаючи її повністю із своєї орбіти.

Тому як можна зробити попередній висновок ставки для ЄС у цьому протистоянні дещо більші ніж просто питання майбутнього України як такого. Це вимагає відходу від старої моделі відносин ЄС-Україна-РФ, яка панувала до цього і призвела до найбільшої кризи у регіоні із часів завершення Холодної війни. ЄС має зробити своїм пріоритетом відносини із Україною і будувати їх на основі реалізації Угоди про асоціацію і ЗВТ. При цьому не може йти мови ні про які поступки у цьому питанні, адже це врешті решт означатиме необхідність поступок у майбутньому, коли формуватиметься Велика Європа. Успішна реалізація дорожньої карти відносин Україна-ЄС у вигляді Угоди про асоціацію позбавить РФ, як простору для імперських амбіцій, так і останніх можливих козирів у переговорах із ЄС щодо умов створення Великої Європи. Окрім цього у Кремля не залишиться жодних альтернатив окрім необхідності проводити системні внутрішні перетворення. Для ЄС розвиток подій саме за таким сценарієм є також принциповим, адже європейська модель гарантування безпеки на основі постмодерних уявлень про суверенітет, цінності і права людини може лише досягти повного успіху, якщо буде поширена на простір колишнього СРСР Іншими словами буде зроблено іще один вагомий крок до її універсалізації, що не може не посилити безпеку власне країн ЄС.

Зазвичай головною проблемою у розробці відповідних моделей стратегічної поведінки є переоцінка власних можливостей і недооцінка потенціалу противника. Зіткнувшись у 2014 році із викликом із боку РФ, ЄС демонструє прямо протилежну тенденцію – недооцінка власного потенціалу і перебільшення потенціалу противника. Офіційний Брюссель має виходити у своїй політиці із безальтернативності у недалекому майбутньому для РФ європейської інтеграції, а отже необхідності сьогодні зайняти жорстку позицію щодо незаконних претензій РФ. На практиці це означає необхідність відійти від попередньої моделі трьохсторонніх відносин на основі збереження сірої зони у Новій Східній Європі, тим самим задовольняючи необґрунтовані претензії Кремля, і перейти до активної інтеграції України для створення позиції сили у майбутніх переговорах із РФ щодо створення Великої Європи. Лише таким чином можна буде насправді задовольнити інтереси народів ЄС, України і РФ, а не окремих груп осіб, які на сьогодні перебувають при владі у РФ і видають власні інтереси за загальнонаціональні.

Дане есе було відібрано журі конкурсу “УКРАЇНА МІЖ СХОДОМ ТА ЗАХОДОМ: АПОКАЛІПСИС ЧИ МОДЕЛЬ МАЙБУТНЬОГО?” для публікації у єдиною збірнику найкращих есе – http://essay.unicyb.kiev.ua/uk/

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s