Чому силова політика продовжує становити основу у відносинах США-РФ

Агресивна політика Кремля спрямована на підрив і зміну на власну користь status quo, який склався у Європі після завершення Холодної війни, створює загрозу переростання агресії Москви проти України у широкомасштабне військове зіткнення між НАТО і РФ із усіма можливими наслідками. Спочатку про можливість широкомасштабної війни уряд США почали попереджати провідні американські експерти у сфері міжнародних відносин. А уже влітку 2015 року про це опосередковано почали говорити і представники американського вищого військового командування – в основному називаючи РФ загрозою №1 для національної безпеки США. Однак зрозуміло, що за неспроможністю Росії і США протягом останніх 25 років подолати логіку геополітичного протистояння як основи двосторонніх відносин, стоять об’єктивні фактори, а не лише суб’єктивне сприйняття елітами двох країн одна одної.

На мою думку, основною причиною збереження логіки силової політики у відносинах між США і РФ є неспроможність побудувати двосторонні взаємини на основі принципів «комплексної взаємозалежності». Але перш ніж говорити про причини неможливості вийти на якісно новий рівень міждержавної взаємодії необхідно трохи детальніше розібратися із тим, що являють собою відносини «комплексної взаємозалежності». Дана категорія отримала поширення у теорії міжнародних відносин завдяки праці американських політологів Джозефа Ная-молодшого і Роберта Кохена «Power & Interdependence»(ст.20-21). Звичайно, як визнають самі автори, ситуація «комплексної взаємозалежності» є більше ідеальним типом міждержавних відносин, іншими словами дуже важко знайти таку ситуацію у чистому вигляді. Однак, не зважаючи на це, Най і Кохен виділили три умови за яких відносини між державами набирають рис «комплексної взаємозалежності»:

  • Велика кількість каналів комунікації: ці канали комунікації включають офіційні і неофіційні зв’язки між елітами держав, неофіційні зв’язки між недержавними елітами і транснаціональними організаціями. Такі канали зв’язку іменуються міждержавними, наддержавними і транснаціональними відносинами.

Тим самим це радикально відрізняється від одного із головних припущень реалістів, що держава є єдиним гравцем міжнародних відносин. Що в свою чергу означає, для реалістів, що лише міждержавні зв’язки є основою міжнародних відносин.

  • Порядок денний міждержавних відносин складається із великого і різноманітного набору питань, які не структуруються на основі жорсткої ієрархії. В такій ситуації питання військово-політичної складової не грають першочергової ролі. Окрім того багато питань, які належали раніше виключно до внутрішньої юрисдикції держави, інтернаціоналізуються. Це в свою чергу означає, що зовнішньополітичні і оборонні відомства країн втрачають монополію на реалізацію зовнішньої політики держави. Їм на зміну приходять різноманітні міжвідомчі коаліції із представників відомств не лише різних держав, а і міжнародних урядових і неурядових організацій, ТНК, що відстоюють власне бачення вирішення тої чи іншої проблеми світової політики. Як наслідок дуже часто виникає ефект «зовнішньополітичної шизофренії», коли різні урядові установи однієї і тієї ж самої держави відстоюють протилежні підходи до однієї і тієї ж проблеми.

Тобто це ситуація прямо протилежна припущенням представників школи політичного реалізму, для яких міжнародні відносини поділяються на «high politics» і «low politics» – і лише «high politics»(військово-політичні питання безпеки) заслуговують уваги лідерів держав. Окрім того поява ефекту «зовнішньополітичної шизофренії» ставить під сумнів ідею щодо держави як утилітарного актора міжнародних відносин, який відстоює єдину позицію на міжнародній арені.

  • Військова сила не використовується державами для розв’язання різноманітних протиріч в умовах «комплексної взаємозалежності». Так у випадку можливих протиріч у економічній сфері між учасниками одного військово-політичного альянсу військова сила не буде особливо ефективним інструментом розв’язання суперечностей.

При цьому формуванню таких відносин «комплексної взаємозалежності», як показує аналіз Наєм і Кохеном відносин США-Канада(розділ 7) сприяє фактор географічної близькості, який в свою чергу породжує розгалужені економічні, культурні і соціальні зв’язки.  Але слід не забувати головного фактора, який сприяє виникненню такої ситуації «комплексної взаємозалежності» у відносинах США-Канада. Цим фактором є те, що двостороння торгівля у 2013 році склала 662 млрд. доларів, а Канада є головним зовнішньо-торгівельним партнером США.

Тепер необхідно повернутися до відносин США-РФ. При цьому відразу кидається у вічі той факт, що відносини між двома державами і далі слідують більше логіці силової політики, а не «комплексної взаємозалежності». І цей факт одночасно визнають як російські, так і американські експерти. Для прикладу російський політолог Сергій Караганов у статті «Obama’s doomed reset» стверджує: «Зосереджуючи увагу на ядерному роззброєнні і новому договорі СТАРТ, стратегія перезавантаження Барака Обами ремілітаризувала відносини США-РФ, в той же самий час маргіналізуючи питання, які могли б спрямувати двосторонні відносини у майбутнє. Із такої точки зору перезавантаження було приреченим із самого початку – і як наслідок від цього постраждав увесь світ». Звичайно можна залишити на совісті російського експерта бажання покласти провину за кризу у відносинах США-РФ виключно на Барака Обаму, адже як відомо «It takes two to tango». Але вище запропонована цитата гарно фіксує ту тенденцію, що військово-політичні питання продовжили грати провідну роль у порядку денному російсько-американських відносин. Більше того  як стверджує американський політолог Ангела Стент передмові до книги «The Limits of Partnership: U.S.-Russian Relations in the Twenty-First Century»(ст.10) протягом усього постбіполярного періоду відносини між Кремлем і Білим Домом охоплювали 6 блоків питань: ядерне роззброєння і питання ПРО, нерозповсюдження, суперечності щодо зовнішньополітичної орієнтації країн колишнього СРСР, проблеми побудови нової архітектури безпеки у Євроатлантичному регіоні, політика CША і РФ щодо Близького Сходу і особливо на фоні Арабської весни, внутрішньополітична ситуація в середині Росії. Іншими словами практично увесь порядок денний взаємин США-РФ належить до high politics, а отже знаходиться у межах силового виміру міжнародних відносин. Однак основою причиною такого стану речей є той факт, що взаємна торгівля між двома країнами у 2014 році склала лише 34,3 млрд. доларів – при цьому демонструючи спад другий рік підряд. Хоча перед тим як приступити до пояснення такого стану речей для кращого розуміння можна порівняти відносини між США і РФ, де і далі основу відносин складають геополітичні протистояння, і відносини між США і КНР, які набувають рис «комплексної взаємозалежності». Знову ж таки основу якісно інших відносин між США і КНР, порівняно із відносинами США-РФ, дають величезні об’єми двосторонньої торгівлі – у 2014 році об’єми торгівлі склали 589 млрд. доларів. Формування такої взаємозалежності мало наслідком виникнення одного із головних факторів(ефект Chimerica), який стримує на сьогоднішній день переростання окремих геополітичних суперечностей між США і КНР у повномасштабну конфронтацію. Як зазначив американський політолог Аарон Фрідберг: «В останні 20 років двостороння торгівля допомогла США і КНР підтримувати належний рівень відносин, даючи час для вибудовування міцнішої політичної основи для довіри і співпраці»(ст.49). І на рівні офіційної риторики із Пекіну продовжують звучати заяви, що у США і КНР немає альтернативного шляху відносин окрім співробітництва, при цьому від гіпотетичного конфлікту програють як США, так і КНР. Тому якісно інша основа двосторонніх китайсько-американських відносин чи не найкраще проявилася у серпні 2008 році. Як стверджує Девід Роткопф, редактор журналу Foreign Policy, у своїй останній книзі(ст. 87) тоді під час Пекінської олімпіади, початок якої співпав із початком агресії РФ проти Грузії, Кремль запропонував уряду КНР продати значну частину боргових зобов’язань США, що визвало б паніку на ринку і початок кризи набагато більших масштабів, ніж та, що була спричинена крахом інвестиційного банку Lehman Brothers місяцем пізніше. Однак вище китайське керівництво відмовилися від такої реалізації такої ідеї, розуміючи, що наслідки для економіки КНР будуть фатальними, у зв’язку із наявним рівнем взаємозалежності із економікою США. Власне така якісно інша логіка є одним із наслідків появи елементів «комплексної взаємозалежності» між США і КНР. Як відзначив із цього приводу Джозеф Най-молодший у своїй іншій книзі: «Не зважаючи на усі проблеми у двосторонніх відносинах і усю спокусу зробити це, КНР не продала боргові зобов’язання США на світовому ринку. Зробивши це КНР могла б поставити США на коліна, але при цьому поставивши себе на щиколотки». Тому як можна зрозуміти поява елементів «комплексної взаємозалежності» у відносинах США-КНР зробило їх якісно іншими ніж відносини США-РФ.

Тепер після кращого усвідомлення того, який вплив має «комплексна взаємозалежність» на відносини між великими державами, доречно повернутися до спроб з’ясувати причини неспроможності США і РФ закласти принципово іншу основу у двосторонні відносини. Окрім усього іншого слід згадати, що і Володимир Путін чітко усвідомлював нагальну необхідність «створити захисну сітку у взаєминах Росії і США у вигляді великих об’ємів двосторонньої торгівлі». Про це він чітко написав у частині, що стосувалася російсько-американських відносин, своєї програмної статті «Росія і світ, що змінюється», яка була опублікована у лютому 2012 року. Але як не парадоксально саме режим сконструйований у РФ Володимиром Путіним і його найближчим оточенням і є головною перешкодою для встановлення відносин «комплексної взаємозалежності» між США і РФ через розширення взаємної торгівлі, значні прямі і портфельні інвестиції. Можна згадати декілька прикладів, коли уряд РФ своїми діями завадив проникненню на ринок РФ західних компаній і інвесторів. Так чи не найкращим прикладом є історія із компанією ЮКОС. Арешт її керівника Михайла Ходорковського мав своєю причиною боротьбу нової кремлівської еліти за контроль над енергетичними ресурсами РФ. Однак приводом, який підштовхнув Володимира Путіна до таких радикальних кроків стала новина про те, що керівництво ЮКОСА планувало продати 40% частку компанії американським нафтовидобувним гігантам Exxon Mobil ChevronTexaco. Не менш показовою є історія хеджового інвестора Вільяма Браудера, чия компанія Hermitage Capital на листопад 2005 року керувала інвестиціями у російську економіку на суму в 4,5 млрд. доларів. Однак активні намагання цього ідеалістичного капіталіста-першопроходьця щодо підтримання високих стандартів корпоративної прозорості мали наслідком заборону в’їзду у РФ, і різноманітні переслідування, що в кінці кінців привело до смерті Сергія Магнітського. Зрозуміло, що такі кроки негативним чином позначилися на інвестиційній привабливості Росії, яка на сьогодні займає 81 місце у Global Opportunity Index, в той час як КНР 52, для порівняння. Тобто доволі важко знайти такої разючої розбіжності між задекларованою риторикою російського керівництва і реальними діями. Причина цього криється у тому, що іншою стороною «комплексної взаємозалежності» є обмеження так званої автономності у реалізації зовнішньої політики держави – у прийнятті того чи іншого зовнішньополітичного рішення керівництву прийдеться враховувати інтереси бізнес-еліти країни, що в свою чергу сприятиме прийняттю більш обережних і продуманих рішень. В той же самий час кремлівська еліта, якщо вірити словам Сергія Іванова, і далі продовжує нехтувати можливими економічними наслідками зовнішньополітичних авантюр, таких як окупація і анексія Криму.  Іншими словами у відносинах із США керівництво РФ зробила свідому ставку на геополітику і силові відносини, а не розбудову відносин «комплексної взаємозалежності».

Як наслідок світ і далі продовжуватиме жити із усвідомленням можливості ядерного апокаліпсису, адже кожен новий виток конфронтації у відносинах між США і РФ несе у собі гіпотетичну можливість ракетно-ядерної ескалації.  Адже «комплексна взаємозалежність» так і не змогла замінити MAD у російсько-американських взаєминах.

Оригінал публікації – http://iac.org.ua/chomu-silova-politika-prodovzhuye-stanoviti-osnovu-u-vidnosinah-ssha-rf/ (Інформаційно-аналітичний центр, Львів)

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s