Чому наявна ядерна зброя зіграла/зіграє злий жарт із Росією?

Кожна сучасна війна супроводжується масованою пропагандистською кампанією, яка має на меті, перш за все, підсилити віру у власну силу і непереможність. Не стала винятком і теперішня війна РФ проти України, яка в очах Кремля є лише частиною ширшого протистояння із Заходом на чолі з США. Тому окрім пропаганди, яка спрямована на дискредитацію України і українців, самостійне місце у РФ займає PR кампанія проти США. Однією з основ цієї кампанії є беззаперечний факт, що Росія є єдиною державою у світі, яка може фізично знищити США. Хоча і протилежне також є справедливим – США можуть знищити РФ, адже країни перебувають у стані «взаємного гарантованого знищення». Цей стан є одним з останніх рудиментів Холодної війни. Та і, фактично, єдиною сферою, де між США і РФ зберігається симетрія, а отже і рівний статус, якого так прагнуть у відносинах з США у Кремлі, що офіційно закріплено у Празькій угоді СНО 2010 року.

Pic1

Зрозуміло однак, що такий стан речей використовується Кремлем не лише для пропагандистської кампанії всередині РФ. Власне, уся сьогоднішня стратегія РФ у протистоянні з Заходом, фактично, спирається на ситуацію ядерного клінчу з США. Про це постійно згадують російські коментатори, але й російські керівники не забувають нагадувати своїм західним колегам про такий стан речей. Так,  Володимир Путін під час X засідання Валдайського клубу, а також під час прес-конференції 18.12.2014 року згадував про чинник ядерної зброї у відносинах із Заходом. У грудні 2014 року у Президента РФ це вийшло в алегоричній формі про ведмедя, якого Захід хоче прив’язати і вирвати усі «ракетно-ядерні кігті». А ось під час засідання Валдайського клубу у жовтні 2014 року усе було дуже прозоро і ясно. Володимир Путін чітко говорив те, що «лише страх взаємного гарантованого знищення починає стримувати країни від конфлікту, а не баланс інтересів і гарантій». Іншими словами Кремль чітко попереджає Захід про небезпеку ядерної ескалації, у випадку намагання військовими засобами розв’язати конфлікт в Україні через надання американської летальної зброї.

Більше того, для прикладу, Андрій Піонтковський попереджає про небезпеку використання Кремлем фактору ядерної зброї для фактичного знищення НАТО. На думку відомого  російського публіциста Кремль може нівелювати 5 статтю Вашингтонського договору через захоплення естонського міста Нарва з переважаючим етнічним російським і російськомовним населенням. Тим самим Вашингтон буде поставлений перед дилемою – або починати військову операцію з перспективою її переростання у ядерну конфронтацію, або просто змиритися з доконаним фактом захоплення Нарви. Останній варіант означатиме крах НАТО. Це і є, власне, «парадокс Нарви» як його сформував Андрій Піонтковський. Звичайно, з російським публіцистом можна і не погоджуватися. Так, перед обміном ядерними погрозами у Барака Обами залишається опція створити у решті Естонії потужне угруповання конвенційних сил НАТО, кістяк яких складатимуть сили США. Зважте, що усе це відбуватиметься недалеко від Санкт-Петербургу, другого за значенням міста РФ. Тим самим росіяни своїми ж діями сприятимуть створенню реальної інфраструктури НАТО біля своїх кордонів. Вашингтон через створення потужного угруповання тим самим перекладе основну відповідальність за подальше протікання можливого конфлікту навколо Нарви на РФ, яка або змушена буде відступити, або вдаватися до ядерних погроз, які без готовності їх виконувати(термоядерна війна) будуть просто пустою балаканиною. Більше того, як свідчать останні новини, Вашингтон таки, мабуть, готується і до такого розвитку подій, адже у 2015 році планує перекинути у Європу техніки на одну бронетанкову бригаду (160 танків та бронемашин + 24 гаубиці).

Не зважаючи на те, як розвиватимуться подальші події у майбутньому, про одну річ можна говорити на сьогодні із 100% впевненістю. Наявність ядерного потенціалу, а отже, і віра у свою безкарність, сприяли тому, що Кремль вирішив у 2014 році кинути виклик існуючому міжнародну ладу, почавши війну проти України. Більше того, як можна зрозуміти з «парадоксу Нарви», РФ може піти на подальший авантюризм і ескалацію конфлікту.

Однак, насправді це далеко не єдиний злий жарт, який зіграла на сьогодні ядерна зброя із російським керівництвом. Власне, її наявність остаточно делегітимізувала претензії Кремля на створення імперії, що в сучасних умовах означало б відновлення контролю над простором колишнього СРСР. Однак для кращого розуміння даної тези необхідно дещо повернутися у минуле.

Pic2

Російська держава у всіх її попередніх реінкарнаціях (імперія, СРСР) завжди була виключно геополітичним проектом. Тобто постійне територіальне розширення Росії диктувалося не бажанням отримати економічні переваги у вигляді нових ринків і джерел сировини як це було у випадку країн Західної Європи. В основі російської експансії серед усього іншого завжди стояв геополітичний імператив щодо убезпечення політичного і економічного ядра держави(басейни річок Волга і Ока). Гарантування безпеки відбувалося на основі відсування кордонів Росії на захід, південь і схід на скільки це було можливо далі, тим самим створюючи так звану стратегічну глибину у випадку війни. Особливо це стосувалося західного напрямку, де не існує ніяких природніх географічних перешкод для протидії вторгненню. Більше того на просторах від Парижу до Москви пролягає так звана Північно-Європейська рівнина, що у умовах технологічного рівня розвитку XVII − I пол. XX століттях була єдиним можливим маршрутом вторгнення до Росії із Європи.  Так, відомий американський політолог і один з класиків політичного реалізму Ганс Моргентау у книзі «Politics among nations»(1948),  описуючи географічний фактор як один із детермінантів силового потенціалу, писав: «Інший географічний фактор, тим не менш, являє собою одночасно і слабку і сильну сторону міжнародної позиції СРСР. Я маю на увазі той факт, що ні високі гори ні широкі річки не відділяють СРСР від західних сусідів. Також рівнини Польщі і Східної Німеччини являють собою природнє продовження російської рівнини. Це означає, що не існує жодної природної перешкоди для вторгнення до західної частини Росії із західного кордону, як для СРСР, так і для його західних сусідів. Тому із XIV і до сьогодні, Білорусь і західна частина Росії були місцем постійних наступів і контрнаступів, а також боїв, де зустрічалися росіяни і їх західні сусіди. Відсутність природніх перешкод була постійним джерелом конфліктів між Росією і Заходом».

Однак, таке фактичне визнання імперських претензій не обмежувалася лише американськими політологами. Так, у основі Ялтинських домовленостей 1945 року, за якими США de facto погодилися на домінування СРСР у ЦСЄ, було фактичне визнання Франкліном Делано Рузвельтом(FDR) переважного значення цього регіону у якості буферу для безпеки СРСР. Після смерті FDR Генрі Уоллес продовжував очолювати ту фракцію американського істеблішменту, яка продовжувала дотримуватися вищезгаданого переконання. Також вони вимагали залишити СРСР у спокої, не зважаючи на початок совєтизації ЦСЄ шляхом політичних репресій.

Фактично, 1945 рік, коли Кремль створив собі буфер у Європі аж до берегів річки Єльби, можна вважати часом найбільшого тріумфу російського експансіонізму. Але фактично це був початок кінця. Початок Холодної війни, який супроводжувався шаленою гонкою озброєння, призвів до встановлення між США і СРСР на початок 70-х років фактичного кількісного паритету у ракетно-ядерних озброєннях. Однак, як відомо для МБР чи БРПЧ, на відміну від сухопутних частин, ніяких територіальний буфер не є перешкодою. Іншими словами, американські балістичні ракети «Трайдент» чи «Мінітмен» дістануть РФ незалежно від того чи буде під її контролем Україна чи ні. Тому власне на сьогодні розповіді таких американських політологів як Джон Міршаймер чи Джордж Фрідман про те, що Кремль через війну проти України прагне створити територіальні буфери для гарантування безпеки РФ, виглядають не більше як поганий анекдот. Більше того слід відзначити, що наявність таких ідей у сьогоднішньому політологічному дискурсу США лише сприяє легітимізації злочинних імперських амбіцій Кремля. Іншими словами такі ось політологи несвідомо чи свідомо виступають «корисними дурнями» Кремля як вперше про це писав Володимир Ленін. Але залишимо висловлювання вищезгаданих американських політологів на їх совісті, але залишається фактом те, що наявність у РФ надійного потенціалу ядерного стримування делегітимізувала її претензії на відтворення імперії в очах Заходу.

Однак, і це не найбільший чорний жарт, який іще зіграє ядерна зброя із Росією. Із одного боку створення в СРСР надійної ядерної тріади із можливістю нанесення гарантованого другого удару у відповідь поклало край постійним екзистенціальним страхам Кремля перед можливою воєнною агресією. Цей час можна вважати часом тріумфу, адже на найближче майбутнє і справді унеможливлена будь-яка повномасштабна війна проти Росії. Однак, як відомо, немає такого явища у світі, яке б мало виключно позитивне значення. Це справедливо і щодо ракетно-ядерного потенціалу Росії. Із одного боку він гарантує військову складову безпеки країни, однак із іншого він є фактичним гальмом на шляху для модернізації РФ. Як не парадоксально, але це так, особливо якщо згадати російську нову і новітню історію. Усі цикли російської модернізації(петровська, олександрівська, сталінська) відбувалися після тотальної поразки у відповідній війні, яка чітко демонструвала російському керівництву технічне і організаційне відставання Росії. Перемога у Другій світовій війні вселила у Сталіна віру у життєздатність комуністичної моделі будівництва, і якоюсь мірою уже сприяла втраті динамічності СРСР. Однак усе ж таки імператив того, щоб Холодна війна не перетворилася у гарячу, не давав повністю можливості зупинитися. Початок застою, що став прологом до краху СРСР,  майже збігається із досягнення паритету із США у стратегічних наступальних озброєннях.Тому на початок 70-х років, саме коли Захід із болем під впливом нафтових шоків переходив із індустріального до постіндустріального технологічного укладу, можна говорити про повну втрату динамічності у СРСР. І це пов’язано значною мірою саме із отриманням ядерної тріади. Однак як відомо навіть стратегічні ядерні сили не врятували СРСР від краху зсередини. Але те, що поразка у Холодній війні була політичною і економічною, але не військовою(усе таки можливість термоядерної війни ніхто не відміняв і сьогодні), теж мало фатальне значення для теперішньої Росії. Сьогодні крах СРСР у російські історіографії прийнято списувати на п’яту колону і націонал-зрадників, але аж ніяк не на технологічних і організаційних дефолт СРСР наприкінці 1980-х. Тому це в кінці кінців сприяло побудові у Росії не першокласного демократичного постіндустріального суспільства, а лише сировинного придатку Заходу. І збереженню такого стану речей у РФ допомагає серед усього іншого ядерний потенціал. Тому маємо чи не найбільший парадокс для сучасної Росії – вона стала заручницею іще радянської історії успіху щодо створення надійного потенціалу ядерного стримування.

Однак на завершення слід відзначити, що така система, яка не гарантує технологічного оновлення і прогресу Росії починає негативно впливати і на останню гордість країни – її стратегічні ядерні сили. Так у 2014 році РФ мала отримати 3 нових полки РВСН(у кожному по 12 ракет). Однак якщовірити  заступнику Міністра оборони РФ Юрію Борисову у 2014 році РВСН отримали лише 5 ракет – тобто менше ніж на 1 ракетний полк! Тому не зовсім зрозуміло як РФ виконуватиме у 2015 році завдання щодо створення 5 нових полків РВСН. Тому насправді Заходу не треба виривати «ядерні кігті» РФ, як цього боїться Володимир Путін. З такими тенденціями вони з часом і самі випадуть.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s