Воювати чи ні? Ось в чому для КНР питання. Або спроба аналізу сучасної геостратегії КНР на прикладі статті «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років»

Поэтому самая лучшая война — разбить замыслы противника; на следующем месте — разбить его союзы; на следующем месте — разбить его войска. Самое худшее — осаждать крепости.
Сунь-цзы
Все на войне очень просто, но эта простота представляет трудности. Последние, накопляясь, вызывают такое трение, о котором человек, не видавший войны, не может иметь правильного понятия.
Карл фон Клаузевиц

Замість вступу

Одним із цікавих текстів, що з’явився у 2013 році стала стаття під назвою «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років», що була опублікована у проурядовій газеті Wenweipo[1],[2]. Поява таких ось публікацій є знаковою і відображає перш за все дискусію, яка відбувається у КНР щодо майбутньої геостратегії.

Великі дебати щодо геостратегії КНР

Власне основи сучасної геостратегії КНР були закладені реформатором Ден Сяопіном у так званій «формулі 28 ієрогліфів». Її суть була у тому, що Піднебесна має keep low profile on international arena – тобто уникати лідируючої ролі, не вв’язуватися у прямі конфлікти, накопичувати і не показувати свою справжню потугу[3]. Метою такої стратегії було створення сприятливих умов задля реалізації «політики чотирьох модернізацій», яка мала забезпечити не лише підйом КНР, але і в першу чергу створити основу легітимності КПК через економічні успіхи для подальшого перебування при владі.

Однак одне питання залишилося відкритим – як довго офіційний Пекін має слідувати цій геостратегії? Адже збільшення можливостей(у першу чергу економічних) рано чи пізно спровокує спокусу змінити Status Quo на свою користь. Так власне і сталося, адже відсутність у наступних лідерів КНР такого авторитету, який мав Ден Сяопін, означає і неможливість нав’язати іншим своє бачення дійсності. Тому то і протягом 2000них років у КНР розгорнулася активна дискусія щодо того, якою має бути нова геостратегія[4]. Однак єдиної лінії так і не було вироблено. При цьому постійно зростала вага фракції тих, хто вимагав посилення ролі КНР як гравця на міжнародній арені. Особливо вони стали активним після світової кризи 2007-2008 років. Тоді адвокати більш активного Китаю вирішили, що роль і місце США на світовій арені починає зменшуватися, зважаючи на кризу їх моделі соціально-економічної розвитку(так званого «Вашингтонського консенсусу»). Як гарно відмітив Генрі Кіссінджер у своїй книзі «On China» саме тоді активно у КНР почали з’являтися і обговорюватися саме книги такого змісту – «China Is Unhappy: The Great Era, the Grand Goal, and Our Internal Anxieties and External Challenges» (2009) та «China Dream: Great Power Thinking and Strategic Posture in the Post-American Era» (2010)[5]. Зрозуміло, що на офіційному рівні КНР продовжуватиме декларувати концепцію «мирного зростання»(peaceful rise)[6]. Однак як гарно відзначив автор концепції «наступального реалізму» Джон Міршаймер, професор Чиказького університету, − про можливу майбутню поведінку країни треба судити не по намірам, які вона декларує, а по можливостям які вона має[7]. Адже якщо перше завжди може змінюватися і переглядатися, то друге є більш стабільною величиною, що є просто необхідною річчю для об’єктивного аналізу. Зрозуміло, що можливості КНР постійно зростають – уже на сьогодні у них другий оборонний бюджет у світі і темпи його приросту є найбільш динамічними.

Зрозуміло, що поява статті під назвою «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років» є лише продовженням дискусії, яку ніхто не припиняв у КНР. Хоча з іншого боку не можна не констатувати, що такі публікації є доволі тривожними. Адже вони посилюватимуть у Вашингтоні підозрілість щодо істинних намірів офіційного Пекіну. Це у свою чергу врешті решт може призвести до того, що відносини між США і КНР потраплять у так звану «пастку Фукідіда» («Thucydides Trap»)[8]. Тобто сукупність взаємної недовіри і страху один перед одним лише посилюватиме шанс конфронтації у АТР.

Усе на війні дуже просто…(с)

Тепер хотілося б перейти до самого аналізу статті. Перш за все географія майбутнього конфлікту, як вона подається у статті, є доволі знаковою – фактично мова іде про майбутнє можливе! повернення тих територій, які Китай втратив під час так званого «століття приниження»(«century of humiliation»). Власне мотив щодо колишнього приниження КНР і необхідності розрахуватися із кривдниками культивується самою китайською владою[9]. Тому нічого дивного, що і автор статті обрав саме таку географію конфлікту.

Однак при цьому слід відзначити, що автор усе ж таки написанням подібних статей робить для геостратегії КНР ведмежу послугу. А використання типової лінійної логіки розвитку подій(думка про те, що стратегічна ініціатива буде протягом більше 50 років в руках Китаю), а також видання бажаного за дійсне(особливо щодо відносної могутності Народно-визвольної армії Китаю) можуть призвести до серйозних прорахунків у зовнішній політиці КНР. Так уже можна говорити про фальш-старт офіційного Пекіну щодо намагань бути великою державою. Протягом 2010 року КНР займала у Азії і світі конфронтаційну позицію щодо ініціатив США по низці питань[10]. Однак така політика лише допомогла Вашингтону оголосити про стратегію «Повернення до Азії»(«Pivot to Asia»), що відразу ж знайшла підтримку серед країн АТР[11].

Тобто такі ось публікації щодо «майбутніх війн КНР» є скоріше контрпродуктивними. Це не лише аргумент для так званих «яструбів» у США у їх намаганні переконати інших у агресивності Піднебесної, але і палки в колеса офіційному Пекіну, що намагається виробити із офіційним Вашингтоном «концепцію відносин між великими державами нового типу»[12].

Автор статті «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років» робить грубу помилку, коли вважає, що США і Японія будуть просто дивитися на намагання Пекіну військовим шляхом повернути собі контроль над Тайванем. Тут, як іще у 1997 році писав Збігнєв Бжезинський, стоїть питання про престиж США і надійності гарантій, що надані іншим країнам по всьому світу у рамках різноманітних альянсів. У ситуації навколо Тайваню офіційний Вашингтон є гарантом того, що обєднання острова із материком відбудеться виключно мирним шляхом, що закріплено у трьох спільних комюніке КНР і США(1972,1979 і 1982). Є і більш прозаїчна причина того, що США будь-яким способом будуть намагатися підтримувати Status Quo у Тайванській протоці. Фактично Тайвань є переднім краєм оборони США. Так іще у 1951 році генерал Маккартур сказав: «Я вважаю, що з нашої точки зору ми фактично втратимо Тихий океан, якщо ми відмовимося чи втратимо Тайвань»[13]. В такому разі оборону США прийдеться тримати у Каліфорнії. В той же час і Пекін не може почувати себе безпечно, якщо він не встановить контролю над Тайванем. Тобто фактично і справді маємо доволі небезпечну ситуацію, коли інтереси безпеки двох країн перетинаються у певній географічній точці.

Image

Якщо шукати історичну паралель, то можна згадати ситуацію навколо Константинополя і проток у XIX столітті, які були важливі і для Москви і для Лондона, що призводило до частих конфліктів або балансування на грані.

Ну і інакше як мрійником автора не можна назвати, коли він пише: «С другой стороны, если США и Япония будут просто наблюдать, Китай легко победит. В этом случае Пекин будет контролировать Тайвань в течении трех месяцев. Даже если Япония и Америка вмешаются на этой стадии, война закончится в течении 6 месяцев». Перш за все слід пам’ятати, що НВАК, не дивлячись на успіхи модернізації, усе іще відстає від США у ВПК щодо створення нових зразків техніки. А деяких зразків озброєння у Китаю немає. До того ж слід згадати про кількісне відставання КНР від США(раджу вам детально при бажанні ознайомитися із 2 цікавими порівняльними таблицями)[14]. Тобто дуже неоднозначно робити прогнози щодо тривалості і результатів можливого військового зіткнення між США і КНР. Карл фон Клаузевіц говорив, що лише сама битва може дати відповідь на ці питання.

Однак і не це буде головним стримуючим чинником для КНР, якщо згадати іще одну важливу деталь – а саме сучасну капіталістичну систему і міжнародний поділ праці у його сучасному вияві. Як правильно відзначив Томас Фрідман у книзі «ПЛОСКИЙ МИР: КРАТКАЯ ИСТОРИЯ ХХI ВЕКА» за агресію і війни прийдеться платити крахом світової торгівлі і відтоком капіталів[15]. Особливо це стосується одного із найбільш динамічних регіонів світової економічної системи яким є АТР. Тобто наслідки можливої війни навколо Тайваню, про яку із такою легкістю пише автор статті, будуть фатальними для усього світу.

Більше того можливі воєнні дії КНР фактично поховають «Asian century»(«Азійське століття»), про настання якого люблять говорити без виключення усі в АТР. Як правильно зазначив Річард Хаас(Президент Ради з міжнародних відносин, CFR) сьогодні перед Азією стоять два шляхи. Це буде або створення регіональної системи безпеки, що дозволить вирішити територіальні конфлікти і суперечності, а також підтримувати стабільність необхідну для процвітання. Або Азію чекає доля Європи I половини XX століття[16].

Нарешті Пекін не має забувати про те, що така агресія по усіх азимутах у Азії викличе до життя класичну коаліцію, що намагатиметься зрівноважити КНР. Власне якоюсь мірою Пекін уже сприяв тому, що Росія і Японія шукають способу врегулювати конфлікт навколо Курильських островів[17]. Кремль робить це із тою метою, щоб дати можливість Токіо зосередитися на КНР. Як бачимо виклик із боку КНР і для РФ переважує територіальні суперечки із Японією. Так само РФ підтримує традиційно близькі відносини із СРВ і Індією, особливо у сфері ВПК, що також спрямовано на стримування КНР[18],[19]. Протягом 2013 року новий Премєр-міністр Японії Сіндзо Абе реалізовував стратегію «Asia’s Democratic Security Diamond» щодо налагодження зв’язків із країнами ПСА і Індією, що допомогло б певним чином зрівноважити КНР[20]. Тобто фактично уже сьогодні кожна сусідка Китаю намагається якось зрівноважити офіційний Пекін. Зрозуміло, що посилення агресивності КНР призведе до еволюції неформальних об’єднань у формальну антикитайську коаліцію.

…але вимагаємо місця під сонцем для себе…(с)

Чи означає це, що КНР не повинна прагнути до лідерства у Азії і світі? Звичайно ж ні, адже як і кожна велика держава Піднебесна прагне домінувати у своєму регіоні і на це має право. Тим більше, що самі американці говорять про таку проблему, на яку однак у них поки, що немає адекватної відповіді[21]. Однак як правильно зазначив Стівен Волт у своїй статті про ідею китайського аналогу «Monroe Doctrine»(«Доктрини Монро»): «При спробі досягнути гегемонії за один ривок, інші зберуться разом для того, щоб зупинити тебе. Навпаки, повільне і поступове нарощення могутності має менше шансів викликати реакцію балансування, а також це допомагає уникнути невизначеностей, що властиві війні»(!)[22].

Саме тому офіційний Пекін на сьогодні реалізує стратегію установлення непрямого домінування над Азією через установлення контролю над морськими лініями комунікацій(SLOC – Sea lanes of communications). Експортно-орієнтовані економіки країн АТР залежні від експорту готової продукції та імпорту сировини і енергоресурсів, що здійснюються в першу чергу через Південно-Китайське і Східно-Китайське моря. Саме тому і намагається Пекін установити над акваторіями цих двох морів контроль, що означатиме опосередкований контроль над усією Азією[23],[24]. При цьому загалом основною зброєю КНР є не війна як така, а постійне підвищення ставок у грі, за винятком самої війни, і посилення психологічного тиску на опонентів у Азії(у першу чергу щодо Японії, Філіппін і СРВ). Фактично ж це є стратегічним виміром концепції «anti-access/area denial»(«обмеження і заборони доступу»).

Говорячи про стратегічний вимір цієї стратегії Ден Ченг зазначав наступне: «Стратегічний вимір втілюється в так званих «трьох протиборствах». Мета полягає в тому, щоб не дозволити США вільно діяти в західній частині Тихого океану за допомогою правових питань, громадської думки і психологічної війни. Ці ініціативи поєднуються з дипломатією і зусиллями щодо забезпечення контролю над узбережжям Східної Азії. США не є єдиною мішенню тут. Ці зусилля спрямовані так само на союзників США і треті країни по всьому регіоні. Якщо Пекін зможе переконати ці держави, що Вашингтону не треба дозволяти діяти в їх повітряному і морському просторах, або, що небезпечно для них протиставляти себе Китаю, діючи так можна позбавити США можливостей фізично знищити Китай»[25].

Власне ця логіка лежить і в основі проголошеної Китаєм у листопаді 2013 року «Air Defense Identification Zone»(«Зона ідентифікації ППО»). Цей факт визнає і урядове китайське англомовне видання[26]. Однак як відомо у такій не простій грі головне не перебільшити, адже такі дії викликали не лише протест Японії, але і Південної Кореї. Токіо і Сеул у грудні 2013 року спільно провели рятувальні навчання у китайській ADIZ[27]. До того ж поки-що єдиним результатом зростання агресивності КНР стала радикалізація Японії, яка уже не особливо довіряє гарантіям США і намагається самостійно реалізувати стратегію щодо формування противаги КНР у Азії[28].

Тобто такі дії КНР, радикальним проявом якої може бути сценарій описаній у статті «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років», не лише не послаблює, а тільки посилює «security dilemma»(«дилему безпеки») для КНР і її найближчих сусідів. У цьому плані набагато більш продуктивним будуть спроби щодо розрядки напруженості і намагання врегулювати суперечки із сусідами. Саме такою була логіка КНР і Індії, які 24 жовтня 2013 року підписали угоду, яка мала б послабити напруженість у прикордонних питаннях, яка загострилася у травні 2013 року[29]. Оцінюючи цю угоду Ніколас Гвоздєв зазначив наступне: «Визнаючи, що заклопотаність щодо Китаю була важливим фактором американо-індійських відносин, керівництво в Пекіні розуміє, що зменшення напруженості у відносинах з Нью-Делі, буде кращим способом гарантувати те, що Індія реалізовуватиме незалежну зовнішню політику і не буде використовуватися як інструмент для стримування Китаю»[30]. При цьому слід пам’ятати, що саме такі дії на руйнування намірів потенційного противника і його союзів більше відповідають традиціям тисячолітньої стратегічної культури КНР, для якої найкращою є та війна, яку уникнули.

Зрозуміло, зо зреалізувати подібний сценарій у Східній Азії у відносинах із Японією буде набагато складніше. Власне у цьому випадку китайському керівництву необхідний буде геній Бісмарка, який після обєднання Німеччини, перейшов до стратегії збереження, а не порушення Status Quo у Європі. Основою його стратегії було переконання, що саме економічна могутність Німеччини в першу чергу, а не груба сила, стануть основою для перетворення на світову державу. До чого привів безрозсудний мілітаризм Вільгельма II усім відомо. Тому то і китайські коментатори мають пам’ятати уроки 100 річної давнини, пропонуючи КНР війни у якості основного інструменту для зміни Status Quo.

P.S. Відкритим тим не менш залишається питання, яке поставив Збігнєв Бжезинський у книзі «Велика Шахівниця». Проблема як він вважав у тому, яку сферу впливу КНР у Азії США можуть собі дозволити, не ставляючи під сумнів свій престиж і домінування на морі. У цьому контексті слід віддати усе ж належне авторові статті «Шість війн, в яких Китай має брати участь у наступні 50 років», адже протистояння і справді великою мірою відбуватиметься навколо Тайваню, островів Сенкаку/Дяюйдаю і акваторії Південно-Китайського моря. Однак тільки вирішуватися проблеми мають зовсім не так як запропонував автор – адже переможців у таких протистояннях не буде.

Список використаної літератури

http://hvylya.org/analytics/geopolitics/shest-voyn-v-kotoryih-kitay-dolzhen-uchastvovat-v-sleduyushhie-50-let.html
http://info.wenweipo.com/index.php?action-viewnews-itemid-62404
http://svop.ru/meeting/y2013/6042/
http://www.amazon.com/China-Goes-Global-Partial-Power/dp/0199860149 (розділ 2 — «China’s global identities», ст.11-37)
http://www.amazon.com/On-China-Henry Kissinger/dp/0143121316/ref=pd_sim_b_4(розділ 18 — «The new millenium», «The Triumphalist view», ст.503-508) 
http://www.foreignaffairs.com/discussions/interviews/beijings-brand-ambassador
http://www.amazon.com/Tragedy-Great-Politics-Updated-Edition/dp/0393349276/ref=sr_1_2?ie=UTF8&qid=1389088802&sr=8-2&keywords=tragedy+of+great+power+politics
http://nationalinterest.org/commentary/2014-good-year-great-war-9652
http://www.amazon.com/Never-Forget-National-Humiliation-Contemporary/dp/0231148909/ref=pd_sim_b_5
http://www.foreignaffairs.com/articles/138211/robert-s-ross/the-problem-with-the-pivot
http://www.foreignpolicy.com/articles/2011/10/11/americas_pacific_century
http://russian.news.cn/china/2013-03/09/c_132220736.htm
http://news.google.com/newspapers?nid=1129&dat=19510504&id=mLpRAAAAIBAJ&sjid=8WoDAAAAIBAJ&pg=2229,1912076
http://www.globalsecurity.org/military/world/china/pla-v-us.htm
http://lib.rus.ec/b/307788/read
http://www.project-syndicate.org/commentary/richard-n—haass-on-asia-s-need-for-reconciliation-and-integration
http://thediplomat.com/2013/08/getting-serious-an-end-to-the-russia-japan-dispute/
http://www.stratfor.com/analysis/russia-strengthens-ties-vietnam
http://www.stratfor.com/analysis/moscows-ties-india
http://www.project-syndicate.org/commentary/a-strategic-alliance-for-japan-and-india-by-shinzo-abe
http://www.stratfor.com/geopolitical-diary/chinas-dream-its-own-monroe-doctrine
http://www.foreignpolicy.com/posts/2013/12/02/whats_the_big_question_answer_the_us_and_china#sthash.Hz8t0Y27.dpbs
http://www.stratfor.com/weekly/explaining-south-china-sea
http://www.foreignpolicy.com/articles/2011/08/15/the_south_china_sea_is_the_future_of_conflict#sthash.dRcXKZgu.dpbs
http://nationalinterest.org/commentary/countering-china’s-a2-ad-challenge-9099?page=1
http://www.globaltimes.cn/content/833900.shtml#.Usv_k0ckQnI
http://www.scmp.com/news/china/article/1379044/japan-and-south-korea-hold-joint-sea-drill-china-air-defence-zone
http://nationalinterest.org/commentary/japan-land-the-rising-gun-9594
http://www.bbc.co.uk/news/world-asia-china-24649252
http://www.worldpoliticsreview.com/articles/13332/the-realist-prism-u-s-must-be-prepared-for-change-in-global-partnerships

Дана стаття уперше була опублікована на сайті молодіжного інформаційно-аналітичного інтернет-журналу Штрих-code! http://mskod.com/voyuvati-chi-ni-os-v-chomu-dlya-knr-pitannya-abo-sproba-analizu-suchasnoyi-geostrategiyi-knr-na-prikladi-statti-shist-viyn-v-yakih-kitay-maye-brati-uchast-u-nastupni-50-rokiv/ Залишайтеся з нами! 🙂

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s