В чому головна цінність Угоди про асоціацію із ЄС або знову до питання моделі національної безпеки України

Старі пісні про головне

Іще до повного фіаско на Вільнюському саміті «Східного партнерства» та заяви уряду про припинення процесу Євроінтеграції відновилися розмови щодо того, що Україна залишиться у «сірій зоні» в разі провалу підписання Угоди про асоціацію[1]. Відповідні події кінця листопада лише посилили розмови про можливе зростання небезпеки тиску з боку Кремля.

Власне тенденція доволі ясна і зрозуміла – ми вкотре повертаємося до розмови про те, яка модель забезпечення безпеки(вибачайте за тавтологію) нам найкраще підійде. Ці дебати щодо нейтралітету, позаблоковості, необхідності інтеграції до НАТО/ЄС почалися з часу проголошення незалежності України – якщо власне не раніше, адже Декларація про державний суверенітет України говорила про бажання бути нейтральною країною.  

Такі дебати є вираженням однієї із найголовніших характеристик, що була властивою для теорії і практики  міжнародних відносин – того, що зовнішні загрози, в першу чергу військова інтервенція, є визначальним для безпеки кожної держави-нації.

Не такий чорт як його малюють

Власне у нас ці дискусії підтримуються міркуваннями навколо можливої загрози із боку Москви – розмови доходять і до можливої агресії. Заявами такого плану не гребують як українські політологи для яких чим абсурдніше тим більш привабливе. При цьому були сама РФ не упускає нагоди час від часу показати свою військову могутність, або наповнює інформаційний простір різного роду провокаційними заявами щодо можливого застосування сили.

Особливо цим інструментом Кремль користувався під час намагань Києва приєднатися до НАТО – так десант Чорноморського флоту РФ помилкового висаджувався в Феодосії у 2005[2]. Або віртуальним простором гуляють плани щодо військового захоплення України – класикою жанру став план від кодовою назвою «Механічний апельсин»[3].

Однак це всього лиш типовий блеф, а також залякування, яким вміло користується Кремль для того, щоб впливати на рішення, які приймають опоненти. Якщо українці і справді так побоюються можливого нападу, то чому ж на цьому не зіграти з допомогою різного роду провокацій – такою є філософія Кремля.

Я не військовий експерт і однозначно стверджувати не буду, однак стан у якому перебуває на сьогодні армія РФ робить фактично неможливою військову операцію проти України. Хоча і такої гіпотетичної можливості, для прикладу, російські політологи не відкидають. Так Олексій Арбатов у книзі «Уравнение безопасности» пише наступне:

«С чисто военной точки зрения Россия гипотетически могла бы вернуть Белоруссию, Крым, восточные области Украины, присоединить Абхазию и Южную Осетию,  аннексировать северо-восточную часть Казахстана и при некоторых условиях захватить Приднестровье и север Азербайджана.

Однако ни каком восстановлении царской империи или СССР в более широком плане не может бить речи, если дело сводиться только к военной аннексии – за отсутствием привлекательного для соседних народов экономического и политического устройства(коим раньше было христианство и коммунизм). За гипотетические названые, весьма незначительные( по масштабам своей остальной территории) геополитические приобретения России пришлось бы заплатить колоссальную цену – жизнями своих солдат, экономическими ресурсами, политической изоляцией и созданием себе враждебного окружения. Соседние страны и дальние противники объединились б в попытках использовать любую слабость России, чтобы, в свою очередь, разрушить ее территориальною целостность со всех направлений.»(ст.34)[4]

Для окупації Чехословаччини у 1968 році СРСР знадобилося 500 тисяч осіб! Для порівняння цього року у навчаннях на Далекому Сході приймало участь 130 тисяч осіб, що вважається наймасштабнішими навчаннями за всю пострадянську історію. Кремль не може дозволити собі концентрації необхідної кількості солдат(500 тисяч осіб це майже половина армії РФ) на одній ділянці свого протяжного кордону – фактично ж незахищеними опиняться кордони із КНР, Кавказ, простори Центральної Азії і  Європи. Адже в рамках концепції «оточеної фортеці», яку сповідує Кремль, потенційний ворог відразу ж напевне захоче скористатися такою сприятливою ситуацією.

По іншому – так як воюють США – РФ воювати на може, адже як показала кампанія 2008 року у Генштабі Росії ще й досі мислять категоріями Другої світової війни щодо необхідності створення переважаючої кількісної переваги над ворогом. Та ж сама кампанія показала межі можливостей армії РФ – Тбілісі ніхто не взяв, і не лише, зважаючи на попередження Вашингтону. Не слід забувати і про той факт, що адмініструвати мільйонне місто в умовах окупації занадто важко.

Так само усі цьогорічні військові навчання РФ – в першу чергу сухопутні(Запад-2013 і уже згадані навчання на Далекому Сході) – показали низький рівень координації між різними підрозділами і відділами армії РФ, що є вкрай важливим для здійснення такої масштабної операції як можливе захоплення України[5].

Однак думаю найбільшим стримуючим фактором для Кремля є можлива реакція Заходу – в першу чергу США, адже подібні гіпотетичні дії означатимуть крах регіональної системи безпеки на теренах Євроатлантики. Вашингтон буде діяти, керуючись не Будапештським меморандумом, а тим фактом, що вразі відсутності дієвої реакції, сумнівними будуть гарантії дані країнам Прибалтики і Польщі в рамках НАТО(для них Кремль є загрозою №1), а якщо брати ширше то союзникам у всьому світі. Прецеденту такого масштабу як агресія РФ проти України США не зможуть собі дозволити, зважаючи на те, що уся система їх альянсів буде поставлена під сумнів.

Бездіяльність США у випадку кризи навколо застосування хімічної зброї у Сирії уже призвела до певного нездорового ажіотажу серед її найближчих союзників. Зважте на той факт, що тут мова йшла лише про певну межу після якої США зобов’язувалися застосувати зброю, а не про гарантії у сфері безпеки[6].

Той факт, що гарантом від можливого військового вторгнення РФ фактично є саме США, опосередковано доводить теза із останньої книги Збігнєва Бжезинського «Strategic Vision”. Автор говорить про Україну, як одну із найбільш геополітично вразливих держав. На його думку послаблення провідної ролі США у світі збільшить бажання РФ повернути собі контроль над нашою країною[7].

Звичайно ж найкращою гарантією проти таких сценаріїв мали б бути першокласні збройні сили України. Однак в нашому випадку головним гарантом Status Quo буде баланс сил у Євроатлантичному регіоні між США і РФ, який склався після завершення Холодної війни.

Окрім того не можна забувати про можливість дестабілізації РФ ситуації в середині України – так навіть найбільш незалежні російські політологи говорили, що в РФ не залишилося б іншого варіанту окрім дестабілізації ситуації України в разі продовження намагань приєднатися до НАТО[8].

Власне на фоні теперішньої можливої дестабілізації ситуації в Україні, немає значення інспірованої Кремлем чи ні, можливим є введення на територію нашої держави військ РФ під приводом попередження гуманітарної катастрофи і необхідності гарантування постачання газу до Європи. Така ситуація і справді може легітимізувати дії Москви в очах світового співтовариства. Однак це має бути пересторогою для усіх українських політиків проти надмірної радикалізації теперішньої ситуації, а також необхідності проведення діалогу між усіма сторонами.

Однак ідея розподілу України, яка побутує на сьогодні у РФ,  малоймовірна. Захід востаннє із кимось ділився наприкінці II Світової війни – тоді СРСР отримав ЦСЄ у якості власної вотчини. На розподіл Європи США пішли зважаючи на військову могутність СРСР – чого точно не має відбутися у випадку із «Fragile Empire», якою американські політологи «любляче» називають РФ[9].

Так от повертаючись до головної теми. Як на мене усі ці розмови щодо позаблоковості чи нейтралітету трохи застаріли і не відповідають реаліям середовища в якому ми живемо і викликів, які перед нами ставить нове тисячоліття.

Угода про Асоціацію як втрачений шанс

Я навмисне не згадав про інтеграцію до НАТО/ЄС як можливий варіант. Власне у питанні НАТО нас мали б цікавити не стільки безпекові гарантії, як той факт, що членство в цій організації в рази збільшило інвестиційну привабливість наших найближчих сусідів. Саме про цей аспект інтеграції до НАТО, для прикладу, говорить Володимир Горбулін у своїй книзі «Без права на покаяння»[10]

Однак іще більше значення для питання національної безпеки мають наші відносин із ЄС. Справжнє значення Угоди про асоціацію із  ЄС у тому, що вона являє собою таку собі «дорожню карту»  щодо реформування і перебудови України на принципово нових засадах, що має стати запорукою сповзання до кризи державотворення перед якою на сьогодні і опинилася Україна[11].

Фактично б підписання і виконання Угоди про асоціацію мало б стати гарною відповіддю на головну загрозу для нашої країни в наступні 10-20 років. Мова йде про фактичну кризу державотворення, що пов’язана із неспроможністю нашої держави відмовитися від нежиттєздатної радянської моделі розвитку на користь західної, а отже як наслідок фактичного паралічу держави і перетворення України на «failed state» із усіма відповідними наслідками для власного населення і регіону. Цікаво, що РФ фактично ж стоїть перед тими самими проблемами. І шлях у нас спільний – створення спільного Європейського простору на основі демократичних цінностей. Про це власне говорять і публікації російських експертів[12]. Ми маємо перестати бачити головну загрозу для нас із боку РФ, так само як і росіяни мають розуміти, що українці, обираючи європейський шлях розвитку, представлять загрозу виключно для авторитарного режиму Кремля.

Нарешті останнє. Чому ми не маємо права втрачати час? Зверніть увагу на цю доволі цікаву карту.

Image

Карта із книги «Power of place» авторства Harm de Blij

Ось що говорить автор у цій книзі на рахунок кордону між ЄС і пострадянським простором – «Решта сухопутного кордону, що становить східну межу ЄС, не так ефективно демаркована як інші із декількох причин, включно із продовженням процесу розширення ЄС, перехідним характером кордону ЄС-РФ, і усе ще продовженням процесу ратифікації Шенгенської угоди, що посилить координацію у сфері безпеки на європейському кордоні, і отже стримає незаконну міграцію до ЄС на просторі від Фінляндії до Греції»[13].

Фактично ж на сьогодні усі інші кордони «ядра глобалізації» уже на замку і під пильним контролем з допомогою природних або штучних бар’єрів. Лише на Євроатлантичному просторі поки немає колючих дротів, що є позитивом для країн СНД і наче закликом від ЄС, що двері поки що відкриті! Однак чи довго так триматиме? 

P.S. Власне Збігнєв Бжезинський у вже згаданій книзі, а також статті на основі неї говорив про необхідність прискорення інтеграції таких країн як РФ, Україна і Туреччина до Заходу для зрівноваження Сходу(вважай посилитися для попередження конфронтації із КНР). Тобто поки що двері залишаються відкритими – нам залишилося лише скористатися цією можливістю[14].

Посилання

  1. http://geostrategy.ua/node/624
  2. http://ua.korrespondent.net/ukraine/255410-mzs-ukrayini-rosiya-ne-poyasnila-motivi-visadki-yiyi-desantu-v-krimu
  3. http://glavnoe.ua/articles/a798
  4. http://carnegie.ru/publications/?fa=41526
  5. http://www.ng.ru/realty/2013-07-26/4_uchenia.html
  6. http://www.project-syndicate.org/commentary/us-diplomacy-s-loss-of-bearings-by-yuriko-koike
  7. http://lib.rus.ec/b/452697/read#t13
  8. http://www.globalaffairs.ru/number/n_12824
  9. http://www.amazon.com/Fragile-Empire-Ben-Judah/dp/0300181213#reader_0300181213
  10. http://books.google.com.ua/books/about/Без_права_на_покаяние.html?id=s0Q_AQAAIAAJ&redir_esc=y
  11.  http://tyzhden.ua/Politics/92266
  12. http://kommersant.ru/doc/2354437
  13. http://www.amazon.com/The-Power-Place-Geography-Globalizations/dp/0199754322
  14.  http://www.foreignaffairs.com/articles/136754/zbigniew-brzezinski/balancing-the-east-upgrading-the-west

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s