Ядерна зброя як гарант національної безпеки. Український і світовий вимір

Коли в Україні зачіпають питання ядерної зброї, то воно завжди набуває особливого звучання – хтось рано чи пізно згадає, що наша держава у 1996 році остаточно позбулася частини ядерного арсеналу колишнього СРСР. Фактично з того ж часу поширеним в народі стало переконання, що свій потенціал ми, м’яко кажучи, «віддали за шапку груш». Цим часто намагаються спекулювати політики – після чергового тиску з боку РФ вони згадають про Будапештський меморандум 1994 року, точніше про те, що його ніхто не виконує. Востаннє про це публічно заявив Олег Ляшко, назвавши рішення 1994 року, стратегічною помилкою. На його думку, в іншому випадку, з нами рахувався б увесь світ[1]. Найбільш затяті критики виступають із пропозицією відновити ядерний потенціал.

Однак, чи так усе насправді? І питання навіть не в тому, чи могли б ми тоді відстояти свою «ядерну парасольку», а в тому, чи могла б ядерна зброя виступити у якості ефективного гаранту нашої безпеку сьогодні.

На думку Володимира Горбуліна, тодішнього Секретаря РНБО, а також доктора технічних наук, який у 1962-1977 роках працював на КБ «Південне» (тобто це питання для нього є знайомим як з технічного, так і з виключно політичного боку), іншого шляху для України не було. Збереження ядерного арсеналу вимагало б від керівництва величезних фінансових ресурсів, яких в умовах економічної кризи 90-тих років у нас просто не було. Однак, цим проблеми б не завершувалися – у частини ракет наприкінці 90-тих виходив термін експлуатації. Тобто без проведення процесу їх зняття із бойового чергування і утилізації, Україна, яка у 1986 році уже пережила техногенну катастрофу безпрецедентного масштабу, жила б на пороховій діжці.

Звичайно ж, Україна нічого не отримала – а навіть якби і була виділена відповідна компенсація, то в умовах хаосу вона точно б не пішла на благо народу, а осіла б у кишенях потрібних людей. Хоча ядерний арсенал можна було б зберегти, і то з великою мірою умовності, – правда, і ціна б була відповідна. Україну, яка лише починала інтегруватися у світову економічну і політичну системи, чекала б тотальна ізоляція і невизнання з боку провідних держав світу – а отже рівень життя і матеріального забезпечення був би катастрофічно низький (за даними ЦРУ Україна сьогодні по ВВП за паритетом купівельної спроможності займає 39 місце[2]).

Хоча найцікавішим є питання, чи можна власне у XXI столітті, покладаючись в першу чергу на ядерну зброю, гарантувати власну безпеку. Тобто, чи багато б Україні дав в цьому плані ядерний арсенал, якби він у нас зберігся.

Почнемо з того, що поняття безпеки сьогодні охоплює набагато ширше коло питань, ніж це було у XX столітті, коли безпека держави асоціювалася виключно із військово-політичною сферою. Якщо абстрагуватися від інших проблем, то, звичайно ж, наявність ядерної зброї є гарним гарантом попередження збройної агресії з боку інших країн. Саме тому КНДР так прагнула отримати ядерну зброю, цими самими мотивами керується режим, який панує в Тегерані. З одного боку, в ІРІ є приклад покійного Муамара Каддафі, який у 2003 році відмовився від реалізації ядерної програми, а з іншого — приклад КНДР.

Однак, чи не найбільш показовим у цьому плані є приклад нашої північної сусідки – РФ. На сьогодні Росія, у рамках програми переозброєння, реалізує план оновлення свого ядерного арсеналу. При цьому, в уявленнях деяких російських дослідників і оглядачів ядерна зброя є найнадійнішою гарантією національної безпеки[3]. Однак, насправді вона є лише гарантією того, що США чи КНР не зможуть пройтися військовим парадом по Червоній площі.

Але на цьому корисність ядерної зброї в якості інструмента гарантування національної безпеки завершується. Адже для новітніх загроз невоєнного характеру ядерний арсенал РФ є абсолютно непридатним. Так, РФ в змозі відбити можливу військову агресію КНР – навіть, застосувавши ядерну зброю, адже Кремль залишає за собою право на її використання у випадку смертельної конвенційної загрози. Однак, відповісти на економічну експансію КНР і перетворення Далекого Сходу на фактичний сировинний придаток Піднебесної Кремль із допомогою ядерної зброї точно не зможе.

Така сама ситуація — з нелегальною міграцією із Центральної Азії, наркотрафіком і тероризмом з Великого Близького Сходу, або з національною проблемою всередині самої Росії. Однак, у більш широкому сенсі військовий компонент як засіб протидії короткострокового характеру, усе ж таки наявний у даних проблемах, до більш структурних загроз не має ніякого відношення. У попередньому десятилітті, в тому числі опосередковано спираючись на ядерний паритет із США, РФ виграла у США раунд політико-дипломатичного і частково військового протистояння за пострадянський простір. Але при цьому Кремль програє битву за РФ, де головними є внутрішні виклики – соціально-економічні і демографічні. Саме ці проблеми можуть призвести до «вибуху зсередини» до 2040 року — саме про це говорить американський політолог Ілан Берман у своїй новій книзі[4].

Повертаючись до України, слід зрозуміти, що перед нами стоять ті ж самі структурні проблеми, які призводять до того, що держава стає все більше дисфункціональною – вона не може забезпечити задоволення зростаючих потреб людини в умовах XXI століття. Саме це в довгостроковому плані створює головну загрозу для безпеки будь-якої держави – населення переходить до інших способів вирішення власних проблем в обхід держави, що фактично паралізує усю державну вертикаль. Тобто держава перетворюється на failing or failed country (державу, що занепадає чи державу, що не відбулася) – явище яке ми сьогодні спостерігаємо в країнах Латинської Америки, Африки і Азії. Саме це є головною загрозою для України у сфері національної безпеки і, як бачимо, ядерна зброя тут узагалі ні до чого.

[1] http://www.youtube.com/watch?v=R-_5m2Ek0JQ

[2] https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html

[3] http://nvo.ng.ru/concepts/2013-10-11/1_garanties.html

[4] http://www.amazon.com/Implosion-Russia-What-Means-America/dp/1621571572

Стаття уперше була опублікована на сайті молодіжного інформаційно-аналітичний інтернет-журналу Штрих-code –  mskod.com/yaderna-zbroya-yak-garant-natsionalnoyi-bezpeki-ukrayinskiy-i-svitoviy-vimir/, а також на Інтернет-порталі “Политикантроп” – http://politikan.com.ua/8/0/1/72083.htm 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s